Ігор СТЕФАНЕЦЬ,
"Відомості міліції"

Темно-синій "Ягуар" м'яко пригальмував, приковуючи до себе захоплені погляди перехожих. За кермом іномарки - симпатична шатенка. Вона з тих жінок, які володіють певним шармом. Усе в ній - і одяг, і парфуми, і зачіска гармонійно доповнюють одне одного і свідчать про гарний смак. Та, мабуть, мало хто знає, що рідкісне в Ужгороді авто - це подарунок люблячого чоловіка, успішного приватного підприємця, а його шикарна власниця - скромна завідувачка канцелярії УДАІ УМВС Ірина РУСНАК.

Цьогоріч, у серпні, виповниться тридцять років, відколи Ірина Олексіївна сімнадцятирічним дівчам прийшла працювати в обласний відділ ДАІ УВС на посаду секретаря-друкарки. Як розповідає сама наша героїня, на цю роботу "посватала" її мама. А нарадили матері знайомі "даішники", котрі нерідко заходили пообідати в ресторан-кафе на Радванці, де та працювала. Спершу Іра була не в захваті від пропонованої роботи. Навіть влаштувала удома з цього приводу справжній скандал. На той час дівчина пережила невдалу спробу вступити на історичний факультет Ужгородського університету. До слова, у того далекого 1977-го істфак вважався свого роду політичним факультетом, без блату не проб'єшся. Батьки Ірини були людьми незаможними, як, зрештою, більшість громадян у колишньому Радянському Союзі. Тож, трохи поміркувавши, дівчина таки відважилася пов'язати свою долю із правоохоронними органами.

Наївні дівочі побоювання міліцейського колективу, в якому в основному представники сильної статі, поступово зникли. Нині Ірина Руснак переконана: саме у товаристві чоловіків жінкам працюється найбільш комфортно, немає звичних непорозумінь, суперечок. До того ж присутність сильної статі вимагає від жінки постійно бути на висоті у всьому. Що вона, до речі, завжди демонструє.

Колеги по роботі вважають Ірину Олексіївну своєрідним мозковим центром управління ДАІ. І недарма. Через її руки за день проходить часом кілька десятків документів. З усіма треба розібратися, правильно оформити, скерувати. Порівняно з попередніми роками, помітно зріс "документообіг". Тут на допомогу приходять природні здібності, неабияка працелюбність і досвід - майже вся трудова діяльність І.Руснак пов'язана з канцелярією, якщо не брати до уваги близько трьох років роботи на посаді паспортистки у РЕВ УДАІ. До завідувачки канцелярії не соромляться приходити за мудрою порадою дипломовані, досвідчені офіцери. За всі роки служби в особовій справі Ірини Олексіївни - жодного стягнення, зауваження - тільки заохочення. А їх чимало. Пані Ірина з гумором каже: заохочення отримувала і в радянських карбованцях, і в купонах, і в сучасних гривнях. За результатами перевірки режиму таємності буквально кілька місяців тому відзначили її професійну роботу працівники СБУ.

Однак професійні якості - не єдине, за що люблять і поважають Ірину Олексіївну колеги та друзі. За шикарною зовнішністю - добра, чуйна і справедлива душа. Кажуть, ім'я людини впливає на її характер. Ірина означає "мир". Справді, там, де наша героїня, завжди панують спокій і порозуміння. Прикипіли душею до свого головного канцеляриста колеги-"даішники". Але і сама пані Ірина зізнається, що вже не уявляє себе без них. Відверто кажучи, не зарплата чи перспектива кар'єрного росту тримають її на роботі. Чоловік-бізнесмен давно пропонує кинути все і перейти працювати в його фірму. Місяць-два у відпустці вона ледве витримує, нудьгує за своїм колективом.

Родом Ірина з далекого Сибіру. Тато працював залізничником. Свого часу здійснював електрифікацію радянської залізниці. Упродовж тривалого часу "кочував" із сім'єю у спеціальному потязі, виконуючи це важливе завдання. Майже весь Радянський Союз довелося проїхати. Закарпаття було кінцевим етапом. За відмінну роботу запропонували помешкання, тож батьки з радістю погодилися. Зростала Іра фактично на Закарпатті, тут знайшла своє кохання, тут народила дочку Юлю, тому своєю батьківщиною вважає цей чудовий край.

На початку нашої розповіді ми неспроста згадали про автомобіль рідкісної марки, яким володіє пані Ірина. Машини, а особливо ексклюзивні, - це її слабкість. Ірина Олексіївна - досвідчений водій. У транспортних засобах розуміється краще від свого чоловіка. Бо багато читає спеціальну літературу, цікавиться новинками на авторинку. Майже усі машини, котрі вона мала, подарував чоловік. Першою і найріднішою була "Жигулька" шостої моделі, яку молода сім'я придбала за пільговою "афганською" чергою (чоловік служив в Афганістані). Потім - "Джип", червоний красень "Мерс" та інші. Загалом поміняла вже сім автомобілів. Наша героїня чудово розуміє, що без впливового та успішного чоловіка реалізувати свої мрії та захоплення вона не змогла б. Тому вважає себе щасливою людиною, бо поталанило мати водночас роботу до душі і добру сім'ю. Вітаючи напередодні 8 Березня усіх колег-жінок зі Святом весни, Ірина Руснак бажає їм справжнього жіночого щастя: кохати і бути коханими, отримувати від дітей та рідних повагу і порозуміння, реалізувати себе на роботі. А від себе хочемо додати: радості вам, дорогі жінки, весняного настрою і всіляких земних гараздів!