Історія Державтоінспекції Закарпаття розпочинається разом з історією закарпатської міліції. Пожовклі сторінки архівних документів більш як півстолітньої давнини, розповідають нам про те, що Державна автомобільна інспекція Закарпатської України була створена в другій половині 1945 року. Одним із перших начальників ДАІ нашого краю було приначено Івана Сергійовича Зорю. Наказ про його призначення за № 95 від 21 липня 1945 року підписав начальник Управління Внутрішніх справ Закарпатської України генерал-майор П. К. Сопруненко.
Зі штабного розкладу того часу випливає, що на початку 1946 року апарат Державтоінспекції УВС, функціонуючи тоді на правах відділу, нараховував усього шість посад. Начальником відділу був молодший лейтенант Іван Зоря, старшим державтоінспектором - А. А. Смочко, паспортисткою - Ю. І. Пекар і секретарем-машиністкою - О. М. Ковригіна. Дві посади - державтоінспектора та паспортистки - залишалися вакантними.
До складу Державтоінспекції тоді входили: відділення з нагляду за шоферськими кадрами, група дорожнього нагляду та державтоінспектори міст і районів області. Відділення з нагляду за шоферськими кадрами нараховувало п'ять чоловік у складі Й. І. Новицького, старшого державтоінспектора Й. Й. Липовського, державтоінспектора М. О. Мартиненка і паспортистки А. С. Кузь. Посада секретаря-машиністки залишалась вакантною.
Підрозділ дорожнього нагляду, зокрема, нараховував шість посад - трьох старших державтоінспекторів і трьох державтоінспекторів. Фактично станом на 15 квітня 1946 року в цьому підрозділі було укомплектовано тільки половину посад: старшим державтоінспектором був А. С. Мачулка, інспекторами дорнагляду - П. Я. Корбут і Ю. М. Лазорик.
У складі державтоінспекторів міст і районів нараховувалось 13 посад, у тому числі шість старших і сім державтоінспекторів. Але було укомплектовано тільки дві посади старших державтоінспекторів - Ф. Й. Драганчук і В. С. Ігнатенко - і лише одну, яку обіймав В.Д. Романов, - державтоінспектора.
У першому кварталі 1946 року загальна неукомплектованість кадрів по ДАІ УВС Закарпатської області складала 16 чоловік або 53,3 відсотка від загальної кількості. Таке становище з кадрами на той час було не тільки в Державтоінспекції, але й у всіх галузях народного господарства держави. В перші повоєнні роки ДАІ Закарпатської області поповнювалось кадрами за рахунок колишніх фронтовиків зі східних та центральних областей України. На Закарпатті у той час своїх кадрів було обмаль. Тому керівництву УВС області довелось організовувати короткострокові курси для навчання особового складу ДАІ методом правильного несення служби з нагляду за рухом транспортних засобів і пішоходів.
Першими випускниками цих курсів були 24 місцеві мешканці, які отримали спеціальність працівника ДАІ - регулювальник дорожнього руху. Це були перші закарпатці, які у важкий час поповнили лави Державтоінспекції Закарпаття. Це - Василь Федорович Більчак, Михайло Іванович Гаврилешко, Іван Іванович Гамрик, Михайло Іванович Гоца, Михайло Юрійович Головій, Степан Юрійович Дикун, Іван Петрович Дюрик, Степан Михайлович Дюрик, Степан Іванович Дюрик, Юрій Іванович Желтаній, Юрій Михайлович Кариканич, Михайло Васильович Коштура, Федір Юрійович Кузьма, Петро Іванович Лальо, Юрій Іванович Пеняк, Іван Миколайович Поляк, Василь Григорович Пузяк, Андрій Іванович Роляк, Андрій Андрійович Серечава?, Іван Михайлович Соломон, Йосип Йосипович Травницький, Іван Михайлович Угрин і Андрій Андрійович Юричко.
У квітні 1946 року в Закарпатті існувало два підрозділи регулювання дорожнього руху, які того часу в склад ДАІ ще не входили, а підпорядковувались безпосередньо Управлінню внутрішніх справ і міським відділам міліції. Місто Ужгород обслуговував взвод регулювання вуличного руху (РВР) у кількості 25 чоловік. Командиром взводу був молодший лейтенант міліції Анатолій Сафонович Твардовський. У місті Мукачеві було створено відділення РВР із 16 чоловік, яке очолив Іван Васильович Лінтур. Ці підрозділи РВР входили до складу Ужгородського та Мукачівського міських відділів внутрішніх справ.
Малочислена на той час служба ДАІ Закарпаття, крім виконання своїх безпосередніх обов'язків із забезпечення безпеки дорожнього руху, багато уваги приділяла контролю за технічним станом автомобільного транспорту.
У перші повоєнні роки автомобільний парк краю був невеликий. Згідно з відомостями звітів по технічному огляду, станом на 1 липня 1946 року в Закарпатті нараховувалось усього 530 одиниць транспортних засобів, у тому числі - 348 вантажних автомобілів, вісім пожежних, три санітарних і одна автоцистерна. Крім цього, 14 причепів, із них 12 - двовісних і два - одновісних. На превеликий жаль, відомості про наявність в області у 1946 році приватних автомобілів відсутні.
Уже в січні 1947 року в області нараховувалось 890 одиниць автотранспорту, у тому числі 629 - вантажних, 234 - легкових, 16 - автобусів і 21 - спеціальних автомобілів. Згідно зі звітами, станом на 1 січня 1947 року в області нараховувалось 97 мотоциклів різних марок і модифікацій та 28 одиниць приватних автомобілів. З вищезгаданої кількості всіх автомобілів - 377 одиниць було вітчизняного виробництва, тобто колишнього Радянського Союзу, а решта 513 одиниць або 57,64 відсотка - трофейні та іномарки.
Найбагатшим за наявністю автомобільного парку було тоді відомство лісової промисловості, де налічувалось 102 автомобілі. Між тим усі підприємства міністерства автомобільного транспорту, які того часу були розташовані на території області, нараховували всього 68 автомобілів! Така ж кількість автомобілів була й у всіх підприємствах харчової промисловості краю.
Про незадовільний технічний стан транспортних засобів та вимогливе ставлення працівників ДАІ до виконання своїх обов'язків свідчать наступні цифри. При технічному огляді працівниками ДАІ було встановлено, що станом на 1 січня 1947 року зі 102 перевірених автомобілів, що належали підприємствам лісової промисловості, у справному стані знаходились лише 55 або 53,9 відсотка. Зі 68 автомобілів автотранспортних підприємств - 34, з 68 автівок підприємств харчової промисловості, - 27, із 33, що належали підприємствам сфери торгівлі, - лише 16 машин знаходились у належному стані.
Тяжкі наслідки Другої світової війни негативно позначилися й на кількості водійських кадрів. Скупа статистика того часу свідчить про те, що 1947 року в Закарпатті на 890 державних автомобілів працювало всього 684 водіїв або 76,86 відсотка від мінімальної потреби. В автогосподарствах лісової промисловості на 102 автомобілях припадало 98 водіїв. В автогосподарствах автомобільного транспорту на 68 автомобілів - 44 чоловіка, а в легкій промисловості на 68 автомобілів - 60 чоловік.
У першому півріччі 1947 року в приватному користуванні мешканців Закарпаття вже нараховувалось аж 32 автомобіля і 113 мотоциклів. Зі звітної статистики випливає, що 1948 року всіма учбовими закладами області було підготовлено 485 водіїв ІІІ класу. Самостійно підготувались, здали іспити в ДАІ та отримали посвідчення водія 935, у тому числі на право керування мотоциклом - 309 чоловік.
Згідно зі штабним розкладом, станом на 1 липня 1948 року в самому апараті ДАІ області нараховувалось п'ять посад. Начальником відділу ДАІ тоді вже був Сергій Федорович Наконечний, старшим державтоінспектором - Іван Родіонович Марсадалов, а секретарем - Тетяна Федорівна Котова. Посади державтоінспектора і паспортиста залишались вакантними.
Відділення з нагляду за підготовкою водіїв, яке нараховувало чотири посади, очолював Йосип Іванович Новицький, а старшим державтоінспектором був Іван Макарович Чайка. Група дорожнього нагляду складалася з трьох чоловік: старших інспекторів Олександра Степановича Мачулки, Івана Івановича Суханова та інспектора Петра Яковича Корбута.
Підрозділ ДАІ міст і районів (тоді округів) нараховував 13 посад, із них - шість старших і сім державтоінспекторів. На посадах старших державтоінспекторів працювали Василь Іванович Пахомов, Ілля Ілліч Попов, Віктор Степанович Ігнатенко та Яків Савустинович Сухопаров. На посадах державтоінспекторів - Пимон Іванович Борисенко, Михайло Миколайович Бублик, Петро Павлович Григор'єв, Іван Михайлович Коструб, Володимир Михайлович Радзинський, Сергій Микитович Смолянкін та Микола Миколайович Цивирко. Дві посади старших державтоінспекторів залишались вакантними.
Найбільший обсяг робіт довелось виконувати старшим та державтоінспекторам, обслуговуючи міста та райони області. В їхні обов'язки входило здійснення контролю за рухом транспорту на лінії, перевірки технічного стану автомобілів, проведення технічного огляду транспортних засобів. Попри відсутність кадрів, вони також здійснювали контроль за правильним використанням газогенераторних і газобалонних автомобілів, проводили нагляд за акумуляторними батареями та автогумою, слідкували за витратами бензину, виконували організаційні функції для залучення транспорту на жнива та масу інших заходів, які на той час проводились у містах і районах Закарпаття.
Одним із цікавих фактів є те, що станом на 1 січня 1947 року в області не було жодної майстерні з ремонту акумуляторних батарей. Вже не кажучи про повну відсутність зарядних пристроїв та приладів для замірів насиченості (частоти) електроліту. Тоді було лише чотири вулканізаційні майстерні, де можна було здійснити ремонт автопокришки чи заклеїти камеру. В Ужгороді такі майстерні діяли в автоколоні Міністерства автомобільного транспорту та в гаражі господарського відділу Управління внутрішніх справ. Продуктивність перших становила дві покришки в день, других - одна покришка в день. Ще дві майстерні з продуктивністю дві шини в день знаходились в селищах Перечин і Вилок.
Враховуючи те, що на підставі прийнятого Указу Президії Верховної Ради УРСР Закарпатська Україна була перейменована в область й увійшла до складу України, радянське законодавство почало діяти на Закарпатті тільки з 24 січня 1946 року. Цього ж року в області й був проведений перший технічний огляд автотранспортних засобів, що здійснювався в два етапи: станом на 1 липня 1946 року та на 1 січня 1947 року. Про його результати вже дещо було сказано трохи вище. Головною причиною незадовільного стану автомобілів були роздробленість автопарків, відсутність спеціальних ремонтних майстерень, запасних частин, кваліфікованих слюсарів та ряд інших факторів. Тоді в області налічувалось всього 52 автогосподарства з автопарком 525 одиниць транспортних засобів, де можна було проводити профілактичні ремонти автомобілів. Інші 365 підприємств, організацій та установ мали лише по одному автомобілю.
Тоді в області було шість пересувних автомайстерень типу "2А" і всі вони знаходились у несправному стані. Інша не менш болюча проблема - різновідність марок автомобілів у автогосподарствах області, що утруднювало їхнє забезпечення автозапчастинами. До прикладу: в автобазі обкому партії із сорока одиниць тільки чотири автомобілі були однієї марки, в автогосподарстві господарського відділу УВС із 26 - тільки вісім автомобілів.

Багато років присвятив автоінспекторській справі й Петро Іванович Бронтерюк. Роботу в органах внутрішніх справ він починав у 1949 році з посади дільничного уповноваженого, згодом його перевели на посаду оперативного працівника карного розшуку Рахівського райвідділу внутрішніх справ. А у 1952 році він був переведений на роботу в Перечинський райвідділ міліції на посаду старшого державтоінспектора. У функціональні обов'язки Петра Бронтерюка входило обслуговування Перечинського і Великоберезнянського районів. На цій посаді він отримав своє перше офіцерське звання - молодшого лейтенанта міліції.
У 1955 році Петра Бронтерюка було переведено в Хустський райвідділ міліції на посаду старшого державтоінспектора, де він відпрацював сім років. У 1962 році за наказом начальника Управління внутрішніх справ Петра Івановича переведено в Мукачівську дорожню дільницю міліції на посаду начальника. У його підпорядкуванні було 57 чоловік особового складу, з яких - 50 офіцерів та сім міліціонерів-регулювальників. В обов'язки дільниці входило обслуговування автотраси "Ужгород - Мукачево", "Мукачево - Львівська область" (до перевалу), "Мукачево - Хуст" через Берегівський та Виноградівський райони. Крім цього, у Мукачеві було три спецпоста у напрямку Іршави, Берегова та Великих Лучок. По одному спецпосту, що були обладнані радіо та телефонним зв'язком, було в Сваляві та селі Нижні Ворота.
В обов'язки стаціонарних спецпостів входила реєстрація проїжджого автотранспорту як із соціалістичних країн, так і капіталістичних, та недопущення їхнього пересування автошляхами, що не входили у спеціальний маршрут. А маршрут цей починався з держкордону й проходив через Мукачево, Сваляву, Нижні Ворота, Львів і завершувався у Києві. Служба на спецпостах, до речі, тривала цілодобово. Тоді як чергування на автомагістралях "Ужгород - Мукачево", "Мукачево - Львівська область" (до перевалу), "Мукачево - Берегово - Виноградів - Хуст" проводилось у дві зміни по вісім годин. Перша зміна тривала з 8.00 до 16.00, друга - з 16.00 до 24.00. На цих відрізках чергувало лише по одному державтоінспектору.
Контроль за несенням служби проводили начальник Мукачівської дорожньої дільниці міліції Петро Бронтерюк та старші державтоінспектори В. М. Маріаш і В. В. Борчій. Тоді в користуванні автоінспекторів дорожньої дільниці були 18 мотоциклів і один легковий автомобіль "Победа". У функціональні обов'язки інспекторів ДАІ, крім контролю за рухом автомототранспорту, входили оформлення дорожньо-транспортних пригод, контроль за технічним станом автотранспорту, а також контроль за виїздом автобусів із гаражів та їхнім поверненням на місце стоянки. Працівники дорожньої дільниці проводили рейди у Виноградівському, Хустському, Берегівському та Свалявському районах. Інформація за результатами рейдів відправлялася в УДАІ УМВС та партійні органи.
З метою виховання особового складу відділення в підрозділах ДАІ були створені комсомольська, партійна організації та товариський суд. Велика увага приділялась теоретичному та практичному навчанню особового складу. Разом зі старшими державтоінспекторами В. М. Маріашом, В. В. Борчієм Петро Бронтерюк відвідував сім'ї своїх співробітників. Не таємниця, що стан сімейних відносин відображається на виконанні службових обов'язків.
У Мукачівському відділенні ДАІ тоді навіть започаткували вручення вимпелів кращим співробітникам, кращому посту та маршруту, а також ввели дошку пошани. Того часу Мукачівське відділення ДАІ неодноразово займало призові місця серед інших районних відділень. А в газетах області публікувалися статті про кращих працівників ДАІ. Велику практичну допомогу Мукачівському відділенню ДАІ надавали колишній начальник обласного апарату ДАІ полковник міліції Іван Макарович Чайка, його заступник підполковник міліції Борис Григорович Перехрест та начальник відділення Євген Іванович Дегтярюк.
У 60-х роках минулого століття обласний відділ ДАІ складався з десяти осіб. У ньому функціонували такі служби, як технічний нагляд за транспортними засобами, який очолював Костянтин Тихонович Воюцький. Кваліфікаційна комісія складалась з трьох працівників, які приймали екзамени від усіх осіб, які навчалися в автошколах області. Крім того, вони приймали суворі іспити у порушників Правил дорожнього руху осіб. У 60-х роках минулого століття тут працювали Євген Іванович Дегтярюк, Євген Григорович Турлаков та Микола Тимофійович Тоненчук. Ця служба була прототипом нинішніх міжрайонних екзаменаційно-реєстраційних підрозділів.

Контроль за обладнанням технічними засобами доріг і вулиць міст та селищ проводила служба по організації дорожнього руху, яку очолював один працівник Державтоінспекції. В подальшому її було реорганізовано в службу дорнагляду. З 1961 по 1967 роки її очолював Йосиф Іванович Вейгшев, а протягом 1967-1970 років - Євген Григорович Турлаков.
Контроль за службою державтоінспекторів на лінії, яка працювала на автошляхах області, здійснював старший державтоінспектор обласного ДАІ Михайло Йосипович Сотак. Супроводом делегацій та інших осіб займався заступник начальника обласного відділу ДАІ Борис Григорович Перехрест. У той час в обласному ДАІ нараховувалося чотири автомобілі, з яких два - учбові. Основними технічними засобами ДАІ були мотоцикли.
Приміщення ДАІ не були пристосовані для якісної праці. Лише на початку 80-х років з особистої ініціативи колишнього начальника обласного ДАІ Євгена Турлакова було побудовано триповерхову будівлю з належним майданчиком та гаражами. Активну участь у його будівництві взяли Борис Григорович Перехрест, Василь Юрійович Тацинець, Максим Васильович Майданкін, Микола Тимофійович Тоненчук, Михайло Федорович Суддя, Михайло Васильович Райкс та інші.
Освітлюючи історію ДАІ Закарпаття, неможливо оминути колишніх працівників ДАІ, які розпочинали свою службу в перші роки заснування Державтоінспекції краю. Одним з таких є Костянтин Воюцький, розпочавши працювати в ДАІ Закарпатської області в далекому 1953 році. Причому за доволі цікавих обставин! "По прибуттю в Ужгород зі своєї рідної Одещини, - пригадує ветеран, - мене відразу заарештували співробітники залізничної міліції, позаяк у мене не було жодних документів. Я почав було пояснювати, що, закінчивши Новочеркаську школу міліції, мовляв, документи я маю отримати вже тут. Однак на їхнє рішення це аж ніяк не вплинуло й мене, наче порушника, доставили в райвідділ міліції, будівля якого тоді знаходилась по вулиці Мукачівській. Після з'ясування моєї особи, міліціонери вибачились переді мною і вже з почестями супроводили мене аж до колишнього обласного управління ДАІ."
Народився Костянтин Тихонович 14 вересня 1926 року на хуторі Добридневка Андре-Іванківського району Одеської області в сім'ї робітника. У 1941 році закінчив сім класів, після чого працював у сільському господарстві. 26 травня 1944 року його призвали до лав Червоної армії в 354-й Стрілецький запасний полк, а в жовтні направили в діючу військову частину - 21 гвардійську механізовану бригаду Першого Білоруського фронту. Констянтин Воюцький брав участь у бойових операціях, був поранений, знаходився на лікуванні у шпиталях на території Польщі.
Після одужання знову брав участь у бойових операціях 2-го Білоруського фронту. Війну закінчив на території Чехословаччини. А по війні служиви у військовій частині № 277 авіаційного полку в місті Станіславі. 21 березня 1951 року був демобілізований з Червоної армії. Протягом 1951-1953 років навчався в Новочеркаській школі міліції МВС СРСР, а по закінченню був направлений в УВС Закарпатської області.
Протягом 1953-1970 років працював у ДАІ УВС Закарпатської області на посадах державтоінспектора і старшого державтоінспектора, наступні три роки - начальником автогосподарства УВС Закарпатської області. З 1 лютого 1973 року по 1 грудня 1979 року - заступником начальника відділу позавідомчої охорони при Ужгородському міськвідділі внутрішніх справ. Звільнений на пенсію за віком.
За ратні подвиги в роки Другої світової війни та службу в органах внутрішніх справ нагороджений чотирма орденами - "Слави 3-го ступеня", "Вітчизняної війни 2-го ступеня", "За мужність" та "Богдана Хмельницького 3-го ступеня", 11 медалями, нагрудним знаком "25 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні", отримав понад 20 заохочень УВС Закарпатської області.

Описуючи історію Державтоінспекції, не можна не згадати трагедію, яка сталася 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС. Ця сумна сторінка нашої історії торкнулася працівників ДАІ буквально з першої хвилини після вибуху, позаяк саме вони разом з пожежниками прибули в самісінький центр НП. Серед них були співробітники місцевої й київської Державтоінспекції, так і зі всієї України, в тому числі й Закарпаття.
Загалом співробітники органів та підрозділів внутрішніх справ брали участь в організації евакуації людей, їхньому розміщенні, здійснювали охорону 30-кілометрової зони, а також важливих народногосподарських об'єктів, магазинів, установ, особистого майна громадян.
На співробітників ДАІ було покладено властиве цій службі завдання - вдень і вночі давати "зелену вулицю" транспорту з людьми, будівельними матеріалами, технікою та механізмами, що рухався до атомної електростанції для виконання спеціальних робіт щодо ліквідації наслідків аварії. Водночас треба було не допустити проникнення в небезпечну зону автотранспорту громадян, не задіяних у спеціальних роботах. Тому всюди довелось виставити загороджувальні пости ДАІ. Спочатку - навколо міста Прип'яті, а потім - по периметру 10- та 30-кілометрової зон.
Після прийняття рішення щодо евакуації населення з небезпечної зони вже 27 квітня треба було ввести у Прип'ять, а потім через кілька годин швидко вивести 20-кілометрову колону автобусів і вантажівок з майном. А назустріч, до атомної електростанції, прямував чисельний потік, як на справжній війні, транспортних засобів з людьми, технікою та матеріалами. Організувати такий рух було ой як непросто, й рішення приймались нетрадиційні.
Згодом було організовано залучення сил ДАІ з різних регіонів України, в тому числі - 35 працівників ДАІ Закарпатської області.